Дисципліна: Інфектологія
Група 3-Б л/с
Дата 07.12.2020
Тема лекціЇ: Менінгококова хвороба
Завдання: -
Уважно прочитайте лекцію.
- Вивчіть матеріал лекції.
- Дайте відповіді на питання для самоконтролю:
1. Визначення захворювання.
2. Етіологія
захворювання.
3. Клінічна
картина захворювання.
4. Діагностика
захворювання, сучасні лабораторні та інструментальні методи.
5. Лікування та
догляд.
6. Профілактика менінгококової
хвороби.
Менінгококова інфекція – антропонозна
гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка викликається менінгококом
і характеризується клінічним поліморфізмом від назофарингіту і простого
носійства до генералізованих форм – гнійного менінгіту, менінгоенцефаліту і
менінгококцемії.
Етіологія
Менінгококову
інфекцію спричинює диплокок (менінгокок Вексельбаума). Збудник продукує
ендотоксин та алергізувальну субстанцію. За антигенними властивостями
розрізняють штами менінгокока.
Епідеміологія
Джерелом
інфекціїє хвора дитина та бактеріоносій. Хворий дуже небезпечний через високу
контагіозність на початку хвороби, особливо якщо у хворого тільки катаральні
явища і діагноз важко встановити. Головним механізмом передачі інфекціїї є
аеробний або повітряно – краплинний. Контактний механізм має значення у разі
тривалого контакту з хворим або носієм. Воротами проникнення для менінгокока є
слизові оболонки носової та ротової частин глотки. Може розвинутися транзиторна
бактеріємія або менінгококовий сепсис. Генералізація процесу відбувається в умовах
зниженої імунологічної реактивності організму. Проникнення менінгокока у
мозкові оболони закінчується розвитком менінгіту. В організмі з перших днів
захворювання виробляються антитіла: аглютиніни, преципітини, бактерицидні
антитіла. Після захворювання залишається стійкий постінфекційний імунітет, який
не залежить від серологічної групи збудника.
Сезонність
епідемічного процесу: Менінгококовий
менінгіт частіше зустрічається у зимово – весняний період з найбільшою
кількістю випадків у лютому – квітні.
Менінгококові інфекції є тяжкими, переважно
дитячими захворюваннями. Щороку в світі реєструють близько 300 000 – 500 000
випадків МІ, зокрема 30 000 – 50 000 летальних. На одного хворого
генералізованою формою МІ припадає 20 000 – 50 000 носіїв збудників. Найвищий
рівень захворюваності — серед дітей до 1 року. Зокрема, 2019 року в Україні було
зареєстровано 299 випадків менінгококової інфекції (50 — у дітей до 1 року).
Класифікація
Менінгококова інфекція
Менінгококовий менінгіт
Менінгококцемія
Назофарингіт
1.
Назофарінгіт:
КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
початок
захворювання гострий, температура від нормальної до фебрильних цифр, триває до
3-х днів;
помірні симптоми
загальної інтоксикацї;
гіперемія
слизових оболонок, зернистість задньої стінки горла, на задній стінці горла
слиз.
ПАРАКЛІНІЧНІ
ДОСЛІДЖЕННЯ:
Загальний аналіз
крові (помірний нейтрофільний лейкоцитоз).
Бактеріологічне
дослідження слизу з носогорла.
ЛІКУВАННЯ
Антибактеріальна
терапія: рифампіцин 10 мг/кг/добу 3-5 днів, або макроліди (еритроміцин,
спіраміцин, азітроміцин), або левоміцетин.
Місцеві засоби:
УФО, полоскання горла дезінфікуючими засобами.
Гнійний менінгіт
КЛІНІЧНІ
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
захворювання
частіше починається гостро, раптово, з різкого підвищення температури, сильного
головного болю, характерна повторна блювота, виражена гіперестезія;
відмічаються
симптоми Керніга, Брудзинського, Гієна, Гордона;
у дітей ранього
віку - симптом підвішування (Лесажа),
стійке вибухання та напруженість тім’ячка, закидання голови назад;
у дітей раннього
віку часто спостерігаються загальномозкові симптоми: порушення свідомості,
збудження, яке потім змінюється в’ялістю, адинамією, сопором;
судоми частіше -
клоніко-тонічного характеру.
ПАРАКЛІНІЧНІ
ДОСЛІДЖЕННЯ:
Виділення
культури менінгокока з: носогорла, крові, спиномозкової рідини.
Візуальна
мікроскопія мазку крові та ліквору – “товста крапля” крові та ліквору.
Загальний аналіз
крові (нейтрофільоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ).
Дослідження
спиномозкової рідини (плеоцитоз нейтрофільний, збільшення рівню білка,
позитивні реакції Панді, Нонне-Апельта, зниження рівню глюкози, підвищений
тиск.
ЛІКУВАННЯ:
Догоспітальний
етап лікування:
Забезпечення
венозного доступу.
Антибактеріальна
терапія - левоміцетин сукцинат натрію по
25 мг/кг (разова доза) в/в.
Глюкокортикоїди
1-3мг/кг по преднізолону.
Інфузійна терапія
сольовими та колоїдними розчинами.
Антипіретики.
Фуросемід – 1-2
мг/кг.
При судомах – діазепам.
Стаціонарний етап
лікування:
Антибактеріальна
терапія: бензилпеніцілін 300000 – 500000 ОД/кг/добу, введення кожні 4 години.
Антибіотики резерву: цефтриаксон 100мг/кг/добу, цефотаксим – 200мг/кг/добу. При
наявності ІТШ - левоміцетін-сукцинат 100мг/кг/добу.
Дезінтоксикаційна
терапія при середньотяжких формах із застосуванням глюкозо-сольових розчинів.
Ацетазоламід
(діакарб) + аспаркам. Доза підбирається в залежності від вираженості
гіпертензійного синдрому.
Посиндромна
терапія проводиться у відповідності з наявними синдромами, їхнє лікування
проводиться згідно відповідних протоколів лікування.
У періоді
реконвалесценції: ноотропні препарати, вітаміни групи В.
2.
Менінгококцемія
КЛІНІЧНІ
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
гострий початок,
раптово, з підвищення температури до 38-400С;
виражений
інтоксикаційний синдром: загальна слабкість, головний біль, біль у м’язах,
блідість шкіряних покривів;
через декілька
годин з’являється плямисто-папульозний, а потім геморагічний висип на шкірі,
переважно на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі. Згодом у центрі елементів
висипу з’являється поверхневий і більш глибокий некроз;
можуть
спостерігатися крововиливи в склеру, слизову оболонку ротогорла, носові,
шлункові кровотечі;
при блискавичних
формах – швидко наростають прояви інфекційно-токсичного шоку.
ЛІКУВАННЯ:
Догоспітальний
етап лікування:
Забезпечення
венозного доступу.
Антибактеріальна
терапія – левоміцетін сукцинат натрію по 25мг/кг (разова доза) в/в.
Глюкокортикоїди –
преднізолон, гідрокортизон або дексазон по 2-3мг/кг по преднізолону – без ІТШ,
5 мг/кг - при ІТШ І ступеню, 10 мг/кг – при ІТШ ІІ ступеню, 15-20 мг/кг – при
ІТШ ІІІ ступеню.
Інфузійна терапія
сольовими розчинами або реополіглюкіном для стабілізації ОЦК.
Інотропи
(допамін) – для підтримки гемодинаміки.
Госпітальний етап
лікування:
В залежності від
тяжкості госпіталізація до відділення інтенсивної терапії та реанімації, або
відділення нейроінфекції інфекційного стаціонару.
Антибактеріальна
терапія: при наявності ІТШ препарат вибору - левоміцетин сукцинат в дозі 100мг/кг/добу,
при виведенні хворого з ІТШ призначають пеніцилін 200 мг/кг/добу, або
цефалоспорини третьої генерації – цефатоксим 100-200мг/кг/добу, цефтриаксон
100мг/кг/добу.
При тяжкій формі та необхідності захисту
від нозокоміальної інфекції додатково
застосовують аміноглікозиди 3-го покоління – амікацин до 20мг/кг/добу,
нетілміцин 1,5-2мг/кг кожні 8 годин.
Дезінтоксикаційна
терапія при середньотяжких формах проводиться глюкозо-сольовими розчинами з
обліком добової потреби в рідині і патологічних витрат.
Посиндромна
терапія проводиться у відповідності з наявними синдромами, їхнє лікування
проводиться згідно відповідних протоколів лікування
УСКЛАДНЕННЯ:
(лікування
проводиться згідно відповідних протоколів)
Інфекційно-токсичний
шок (ІТШ);
Гострий набряк-набухання
головного мозку;
Синдром
дисимінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром);
Поліорганна недостатність;
Судомний синдром.
ІТШ
має бурхливий розвиток і проявляється загрозливими для життя симптомами:
-температура тіла
зростає до великих цифр,
-у перші години
захворювання з’являється поширена на все тіло висипка, яка місцями зливається й
утворює ділянки крововиливів зі швидким розвитком некрозів і гангрени пальців
рук та ніг,
- провідним стає
синдром Вотергауса – Фрідеріхсена, який клінічно проявляється гострою
недостатністю кори надниркових залоз через крововиливи в них.
ІНТЕНСИВНА
ТЕРАПІЯ В УМОВАХ НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ВІДДІЛЕНЬ, АБО НА ДОШПИТАЛЬНОМУ ЕТАПІ
Забезпечення
прохідності верхніх дихальних шляхів;
Оксигенотерапія
(за умов спеціалізованих бригад ШМД та наявності показань – забезпечення
штучної вентиляції легень);
Забезпечення
надійного венозного доступу, початок інфузійної терапії ізотонічними сольовими
кристалоїдами в обсязі 20 мл/кг маси тіла за 20 хвилин;
За умов відомої
етіології сепсису (менінгококцемія) – внутрішньовенне введення цефтріаксону або
цефотаксиму 50 мг/кг маси тіла;
Протисудомна
терапія (за наявністю судом);
Введення
симптоматичних препаратів (антипіретики, анальгетики).
3.
МЕНІНГОКОКОВИЙ
МЕНІНГІТ
це небезпечна інфекція, що
викликає гнійне запалення оболонок головного мозку та може призвести до
летального наслідку. Менінгококова інфекція передається повітряно-крапельним
шляхом: при кашлі, чханні чи навіть диханні. Вона нестійка у зовнішньому
середовищі, швидко гине при низьких температурах. Епідеміологи кажуть: будь-хто може бути
носієм інфекції і навіть не підозрювати про це. У важких випадках менінгококова
інфекція вражає мозкові оболонки чи викликає зараження крові. А починається
усе, як ГРВІ – із раптового підвищення температури. Часто при менінгококовій інфекції з'являється нестримний
головний біль, на який не діють препарати жарознижуючі або знеболюючі. Висип
з'являється, як правило за кілька годин від початку захворювання і
схожі на червоно-фіолетові зірочки. Слід чітко знати, що при появі перших ознак менінгококової інфекції в
жодному разі не можна лікуватися вдома. На жаль, багато батьків неповною мірою
усвідомлюють небезпеку цього захворювання, тому часто відмовляються від
кваліфікованої медичної допомоги.
ПРОФІЛАКТИКА:
Основним профілактичним заходом МІ є раннє виявлення та ізоляція
хворих, санація виявлених бактеріальних носіїв, дотримання правил особистої
гігієни, санітарно-освітня робота серед населення. У період сезонного
підвищення захворюваності слід обмежити відвідування місць із великим
скупченням людей.
Специфічна
профілактика МІ актуальна у країнах з високими показниками захворюваності.
Планова вакцинація проти цієї інфекції включена до національних календарів щеплень Бельгії, Великої Британії, Ірландії, Ісландії,
Іспанії, Нідерландів, Німеччини тощо.
В Україні щеплення від менінгококової інфекції належить до
рекомендованих. Вакцинацію дорослих і дітей з метою профілактики, а також за
епідемічними показаннями здійснюють відповідно до наказу МОЗ
від 11.08.2014 № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в
Україні».
Коментарі
Дописати коментар