Дисципліна: медсестринство у внутрішній медицині Група: 4А сс 7 семестр Дата: 01.12.2022 Науменко Т. М. Лекція на тему: Гострий та хронічний пієлонефрит. Нирково-кам’яна хвороба
Дисципліна: медсестринство у внутрішній медицині
Група: 4А сс 7 семестр
Дата: 01.12.2022 Науменко Т. М.
Лекція на тему: Гострий та хронічний пієлонефрит. Нирково-кам’яна хвороба
Завдання: - Уважно прочитайте лекцію.
- Вивчіть матеріал лекції.
- Дайте відповіді на питання для самоконтролю:
1. Визначення захворювань.
2. Етіологія захворювань.
3. Клінічна картина захворювань.
4. Діагностика захворювань, сучасні лабораторні та інструментальні методи.
5. Лікування та догляд. Здійснення медсестринського процесу
6. Профілактика даних хвороб.
Пієлонефрит
Гострий пієлонефрит – ряд станів, для яких характерна наявність гострого запального процесу в інтерстиціальній тканині нирки, чашках і нирковій мисці, які відрізняються один від одного ступенем і поширеністю морфологічних змін і які являються різними стадіями одного захворювання.
За частотою ГП займає друге місце серед інфекційних захворювань після гострих респіраторних інфекцій і складає 16 % всіх захворювань нирок. Гострий пієлонефрит може бути самостійним захворюванням, але частіше він ускладнює перебіг сечокам’яної хвороби, гіперплазії передміхурової залози, цукрового діабету, запальних захворювань жіночих статевих органів.
Загальні симптоми гострого пієлонефриту:
– підвищення температури тіла (частіше інтермітуючого характеру);
– озноб;
– тахікардія;
– головний біль;
– біль у м’язах і суглобах;
– нудота, блювання;
– загальна недуга.
Місцеві симптоми гострого пієлонефриту:
– біль у поперековій ділянці з поширенням за ходом сечовода;
– пальпаторна болючість у проекції нирки;
– напруження м’язів;
– пальпується збільшена, болюча нирка;
– позитивний симптом Пастернацького.
Нерідко місцева симптоматика буває настільки стерта, що діагноз встановлюють за наявності тільки симптомів загальної інтоксикації і лабораторних змін.
Клінічна картина ГП в залежності від статі пацієнта має певні особливості. Так, у жінок захворювання часто розвивається на тлі симптомів гострого циститу. Через 2-5 діб, особливо за відсутності лікування, з’являються ознаки гострого пієлонефриту. Для жінок характерні більш легкі форми ГП з переважним запаленням миски.
Лікування гострого пієлонефриту проводиться тільки в умовах стаціонару. Для вибору тактики лікування конкретного хворого важливо визначити форму пієлонефриту – первинну або вторинну.
Лікування
Обов’язковою умовою успішного лікування хронічного пієлонефриту є усунення причин порушення пасажу сечі. Етіотропну антибактеріальну терапію починають після ідентифікації мікробного збудника, визначення його чутливості до антибіотиків та функціональної здатності нирок. У фазі активного запального процесу лікування починають з внутрішньовенної монотерапії антибіотиками широкого спектра дії: фторхінолони II-IV генерації (ципрофлоксацин по 250 мг 2 рази на добу, левофлоксацин по 0,5-0,75 г 1 раз на добу, гатифлоксацин по 0,4 г 1 раз на добу), цефалоспорини III-IV генерації (цефтріаксон, цефотаксим, цефтазидим, цефепім по 1 г 2 рази на добу), аміноглікозиди (амікацин по 15 мг/кг 1 раз на добу).
Після нормалізації температури тіла переходять на пероральний прийом препаратів (ступенева антибактеріальна терапія) до повної ерадикації збудника. Зміна антибактеріальних препаратів відбувається кожні 10-15 днів. Для профілактики рецидивів перевага віддається коротким курсам антибактеріальної терапії (по 5 днів, а в осіб похилого віку – по 3 дні на тиждень з прийомом половинної дози препарату або по 10 днів щомісяця протягом 6-12 міс).
Доповнюють терапію призначенням препаратів рослинного походження. Так, в Україні традиційно використовується фітопрепарат Канефрон Н.
У дітей та осіб похилого віку важливе місце у комплексній терапії хронічного пієлонефриту відводиться профілактиці та лікуванню дисбактеріозу кишечника шляхом призначення пробіотиків. Для профілактики рецидивів у жінок репродуктивного віку перевага віддається пульс-терапії з одноразовим прийомом антибактеріального препарату відразу після статевого акту протягом 6-12 міс з поступовим зниженням дози.
Хворі на хронічний пієлонефрит підлягають постійному диспансерному спостереженню з моніторингом показників загального аналізу крові, С-реактивного білка, креатиніну, загального аналізу сечі. За наявності ознак рецидиву проводять бактеріологічне дослідження сечі, УЗД нирок, вимірюють артеріальний тиск. При ХХН І-ІІ ст. хворі обстежуються 1 раз на рік, при ХХН ІІІ ст. – 1 раз на півроку, при ХХН ІV ст. – щоквартально. При тяжкій артеріальній гіпертензії за умов однобічного ураження та збереження функції контрлатеральної нирки вирішується питання відносно нефректомії. При ХХН V ст. застосовуються діалізні методи лікування.
Прогноз при хронічному пієлонефриті залежить від тривалості захворювання, активності запального процесу, частоти атак та адекватності лікувальної тактики. Прогноз стає несприятливим при прогресуванні артеріальної гіпертензії та ХНН.
Нирковокам’яна хвороба(нефролітіаз)
Нирковокам’яна хвороба – захворювання нирок і сечовивідних шляхів, при якому утворюються ниркові камені (конкременти).
Захворювання виникає у найбільш працездатному віці: чоловіки хворіють вдвічі частіше від жінок; має схильність до хронічного перебігу з розвитком ускладнень, що ведуть до інвалідності.
Виділяють: кальцієвий (карбонатний), оксалатний, уратний, цистиновий і змішаний нефролітіаз.
Етіологія остаточно не встановлена. Зростання захворюваності в еко-номічно розвинених країнах пов’язують з надмірним вживанням тваринних білків, рафінованого цукру, наростанням гіподинамії, подовженням трива-лості життя.
Певне значення має спадковий конституційний фактор, вживання питної води з підвищеним вмістом солей і мікроелементів, травми поперекової ділянки.
СПРИЯТЛИВІ ЧИННИКИ:
-інфекція сечових шляхів;
-крововиливи в ниркову тканину;
-застій сечі;
-повторні вагітності.
Утворення конкрементів відбувається навколо органічного “ядра”, яким можуть бути клітини епітелію ниркових мисок, скупчення лейкоцитів, а то і лікарські засоби (сульфаніламіди, тетрацикліни, тріамтерен) . Камені мо-жуть бути поодинокі або численні, в розмірі від крупинок до яйця. Розмі-щуючись у мисці нирки, конкременти утруднюють відтікання сечі, трав-мують слизову оболонку, що спричиняє її запалення, а при повному заку-поренні сечоводу спричиняють гідро- чи піонефроз (скупчення рідини або гною в нирці).
КЛІНІКА
За клінічним перебігом слід розрізняти: асептичні та інфіковані камені.
Асептичні камені можуть не давати ніяких симптомів, виявляючись випадково при рентгенографії відповідної ділянки, наприклад, з приводу захворювання кишок або хребта, або ж виявляються тільки на автопсії. Однак при нефролітіазі безсимптомний перебіг зустрічається нечасто (знач-но рідше, ніж при печінкових каменях ). Відходження конкрементів малого розміру можливе майже без больових відчуттів. Таким чином , у багатьох хворих при діатезі відбувається періодичне звільнення миски і від більших зростків, причому хворі дізнаються про це тільки за звуком каменя, що падає з сечею, або за короткочасним спиненням струменя сечі при сечови-пусканні. Нефролітіаз може іноді виявлятися тільки у вигляді тривалого болю у поперековій ділянці , який довгий час вважається ревматичним. Найбільш типово ця хвороба виявляється при нападах ниркової коліки.
Нападові ниркової коліки рідко передує продромальний невиразний біль в поперековій ділянці; зазвичай напад виникає раптово без усяких пере-двісників, які вказують на нирковокам’яну хворобу, і протягом кількох хвилин досягає максимального розвитку. Пекучий, надривний біль часом доводить хворого до непритомного стану. Найменші рухи, найлегший тиск посилюють біль; він локалізується в точно визначеній ділянці попереку (відповідно тій чи іншій нирці), з поширенням вздовж сечоводу, в міхур, у чоловіків – в яєчко відповідного боку, яке при огляді виявляється підтягну-тим до пахового каналу, у жінок – у пах і у великі статеві губи. Відмічається відчування задерев’янілості в паховій ділянці і стегні. Сечовипускання при-скорене, утруднене, часто болісне. Температура при неускладненій нир-ковій коліці залишається нормальною.
Ниркова коліка супроводиться численними рефлекторними явищами. Часто виникають нудотні рухи та блювання жовчю; викликане ними напруження посилює нирковий біль. Завжди в наявності те чи інше порушення кишкової діяльності: запор, метеоризм, припинення відходження газів;
часом є повна картина кишкової непрохідності. Ці шлунково-кишкові сим-птоми можуть виступати на перший план, а при правобічній коліці локалі-зація сечовідної точки поблизу апендикулярної веде до помилкового діаг-нозу гострого нападу апендициту. Під час вагітності рефлекторне подраз-нення матки може призвести до викидня або передчасних пологів. На серцево-судинній системі напад ниркової коліки відбивається менше, але в осіб із захворюванням серця може виникнути рефлекторна стенокардія.
Тривалість нападу вимірюється годинами: дуже рідко напад триває протягом доби. З відходженням каменя в сечовий міхур біль раптом ури-вається, і хворий зразу відчуває полегшення. Зазвичай при одному з най-ближчих сечовипускань виділяється камінь – найбільш доказова ознака нирковокам ’яної хвороби. Сечокислі камені жовтого або ясно -коричневого кольору, гладкі, рідше зернисті, дуже тверді. Оксалатні камені також тверді, вони шоколадного або чорного кольору, часто вкриті горбиками й остями і викликають при проходженні різкі кровотечі і біль. Фосфатні камені білі або сірувато-жовтувато -білі, з гладкою поверхнею ; вони м’які, легко кри-шаться, розчиняються в оцтовій кислоті.
У сечі під час нападу є кров; поза нападами при нефролітіазі в осадку сечі також знаходять, поряд з кристалами солей, ту чи іншу кількість червоних кров’яних тілець. Гематурія посилюється після рухів, після трясучої їзди і зменшується в стані спокою.
Типову ниркову коліку викликають найчастіше камені середніх розмірів (завбільшки з горошину або біб); дуже великі камені (описані вагою до 1 кг), нерухомо фіксовані в чашечках і в тканині нирок, не перешкоджають відтіканню сечі, поки вона ще утворюється в нирці; пісок і гравій вимива-ються з миски без болісних відчуттів, однак оксалатні конкременти навіть
невеликих розмірів внаслідок їх остистої поверхні легко защемляються і можуть бути причиною різкого болю.
Патогенез ниркової коліки слід пояснювати рефлекторним спазмом сечоводу внаслідок подразнення стінки його каменем або розтягненням ниркової миски сечею, яка скупчується в мисці. В окремих випадках під час нападу болю вдавалося провести сечовідний катетер мимо застряглого каменя, із виділенням затриманої сечі зараз же припинявся напад болю. Уже наповнення здорової миски будь-якою рідиною під тиском викликає напад різкого болю.
ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:
-больовий;
-диспептичний.
УСКЛАДНЕННЯ
Ниркові камені можуть викликати численні ускладнення. Часткове або переміжне закупорення сечоводу призводить до розвитку гідронефрозу і, частіше піонефрозу з прогресуючою атрофією ниркової паренхіми. При повному закупоренні припиняється виділення сечі відповідною ниркою. Повна анурія залежить частіше від двобічного нефролітіазу, який призвів до атрофії однієї нирки, а потім до закупорення другої, або від різкого зменшення артеріального тиску в результаті больового шоку при однобічному нефролітіазі.
До числа дальших ускладнень гідро- або піонефрозу при нефролітіазі можна віднести недостатність нирок з повною картиною уремії при атрофії ниркової специфічної тканини, яка заміщається жиром і фіброзною ткани-ною, далі загальний сепсис і, рідше, вкривання виразками і прорив миски або сечоводу (при піонефрозі).
Нефролітіази поділяють на гострі і хронічні.
Гострий обструктивний пієлонефрит – одне із найбільш частих і небез-печних ускладнень. Розпізнають його при появі на висоті ниркової коліки високої лихоманки із ознобом. Гостра ниркова недостатність більш рідке ускладнення, пов’язане з двобічною оклюзією сечоводів або нефролітіазом єдиної нирки. Проявляється анурією.
Хронічні ускладнення нефролітіазу: гідронефроз, піонефроз, хронічний пієлонефрит, некротичний папіліт, артеріальна гіпертензія, хронічна нир-кова недостатність.
Діагностика
-ЗАК;
-ЗАС;
-біохімія крові;
-ан.сечі за Нечипоренко;
-ан.сечі на бак.обстеження;
-УЗД;
-ренгенологічне дослідження;
-цистоскопія.
Лабораторні методи є важливими в діагностиці нефролітіазу. При не-ускладненій сечокам’яній хворобі загальний аналіз крові незмінний.
Біохімічне дослідження крові є важливим для встановлення етіології нефролітіазу і визначення функціональної здатності нирок. Визначають рівень кальцію, неорганічних фосфатів, сечової кислоти, паратгормону в сироватці крові, а також вміст креатиніну сечовини, калію.
Загальний аналіз сечі обов’язковий в діагностиці нефролітіазу. Мікро-гематурію виявляють у 70-90 % хворих. Макрогематурію виявляють рідше (20-40 % хворих). Важливим є виявлення кристалурії. Останню виявляють тільки у свіжовипущеній сечі. Кожному виду конкрементів відповідає пев-ний тип сечових кристалів.
Лейкоцитурію, що виявляється у 50 % розцінюють, як ознаку ускладнення – калькульозного пієлонефриту, піонефрозу.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Вибір методу лікування визначається видом нефролітіазу, розміром і локалізацією конкременту, наявністю ускладнень, функціональним станом нирок.
Під час ниркової коліки госпіталізація у стаціонар. Проводяться заходи для зняття ниркової коліки. Грілка, тепла ванна, введення спазмолітиків (но-шпа, папверин, атропін, баралгін), у разі необхідності-наркотичні анальгетики( промедол). У разі затримки сечі, якщо не допомагають консервативні заходи(грілка, тепла ванна),проводять катетерізацію сечового міхура.Пацієнтам призначають дієту №7 з питним режимом не меньше 2 л води на добу. Забороняються солені, перчені , копчені страви.
1. Консервативне лікування спрямоване на руйнування, розчинення (літоліз) конкрементів, на вигнання камінців.
При дрібних конкрементах ниркової миски і сечівника, що не порушують пасаж сечі , використовують препарати групи терпену (цистенал, оліметин) і екстракт марени красильної у поєднанні з міотропними спазмолітиками (но-шпа, баралгін), з водним і фізичним навантаженням.
Літоліз може бути успішним при уратному нефролітіазі. Лікування про-водять цитратними засобами (солімок, ураліт, магурліт), дозу яких підби-рають індивідуально під контролем рН сечі (оптимальний інтервал 6,2 – 6,6); часто приєднують аллопуринол, що підсилює ефект літолізу. При ар-теріальній гіпертензії цитратні суміші, що містять значну кількість натрію, не застосовують тривало.
Дистанційна ударнохвильова літотрипсія – лікування шляхом руй-нування конкрементів миски і сечівника (в тому числі найбільш щільних – оксалатних і кальцієвих) сфокусованими ударними хвилями. Оптимальний розмір конкрементів для ударно-хвильової літотрипсії 10-15 мм. Такі камінці руйнуються у 96-98 % випадків.
Для подрібнення великих камінців (в тому числі коралоподібних) декілька сеансів літотрипсії поєднують з черезшкірною нефростомією або ендос-копічними методами видалення напівзруйнованих фрагментів. Наявність у сучасних літотрипторах різних систем визначення розміщення камінців (ре-тгенотелевізійної, ультразвукової) дозволяють руйнувати конкременти.
Хірургічне лікування полягає в оперативному видаленні камінця. Проводять при гострій обструкції сечових шляхів, що ускладнюється гнійним пієлонефритом або ануричною постренальною гострою нирковою недостатністю, при загрозі гідронефротичної трансформації.
ПРОФІЛАКТИКА Загальний принцип профілактики нефролітіазу – збільшення діурезу до 2,5-3,0 л за рахунок частого пиття.
ПРОГНОЗ Прогноз визначається частотою рецидивів нефролітіазу, темпами росту конкременту, а також тяжкістю приєднаних ускладнень, в першу чергу латентного пієлонефриту і хронічної ниркової недостатністі.
У половини хворих в перші 5 років захворювання рецидив нефролітіазу, а в перші 10 років – у 60-80 % хворих. Прогноз кращий при уратному нефролітіазі.
Коментарі
Дописати коментар