Дисципліна: Медсестринство у внутрішній медицині Група: 3А Сестринська справа Дата: 25.11.2021 Викладач: Науменко Т. М. 5 семестр Практичне заняття № 5 Тема: "Медсестринський процес при ХОЗЛ"

 

Дисципліна: Внутрішня медицина

Група 3А л/с                                                                        Дата : 04.11.2020

Лекція на тему: Туберкульоз легень. Плеврити

Завдання: -Уважно прочитайте лекцію. 

    - Вивчіть матеріал лекції. 

    - Дайте відповіді на питання для самоконтролю:

1.Визначення захворювання.

2.Етіологія захворювання.

3.Клінічна картина захворювання.

4.Діагностика захворювання, сучасні лабораторні та інструментальні методи.

5.Лікування та догляд.

7. Профілактика

Туберкульоз (ТБ)

ВИЗНАЧЕННЯ ТA ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Туберкульоз (ТБ) — це інфекційне захворювання, яке викликається кислотостійкими мікобактеріями з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Патомеханізм інфекційного процесу: вдихання мікобактерій → фагоцитоз макрофагами → розмноження всередині макрофага → розпад макрофага та інфікування наступних клітин → утворення туберкульозної гранульоми (містить, у т. ч. епітеліоїдні клітини та гігантські клітини Лангерганса), яка оточує зруйновані клітини (вогнища казеозного некрозу). Паралельно розвивається імунологічна відповідь за участю Th1 CD4⁺ лімфоцитів (Т-хелперів 1), які активують макрофаги (у т. ч. опосередковано через гамма-інтерферон [ІФН-γ]). Ушкодження можуть загоюватися самостійно, шляхом фіброзу. У осіб з порушенням клітинного імунітету спостерігається виділення розріджених казеозних мас, надзвичайно інтенсивне розмноження збудника і утворення порожнин. Допоки розвинеться специфічна імунологічна відповідь, макрофаги, наповнені фагоцитованими мікобактеріями, можуть через лімфатичну систему потрапляти у кров і викликати бактеріємію. У такий спосіб мікобактерії потрапляють до багатьох органів, але затримуються лише у місцях з добрими для їх росту умовами. Мікобактерії тривалий час можуть залишатись в організмі людини (латентна туберкульозна інфекція) і, навіть, через багато років спричинити ТБ легень або позалегеневий ТБ.

Групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу (МБТ) або розвитку захворювання після інфікування: ВІЛ-інфіковані; особи, які нещодавно перебували в контакті з хворими, які виділяють МБТ, що підтверджено при мікроскопії мазка; особи з «мінімальними» змінами у легенях (що візуалізуються при РГ грудної клітки); хворі на алкоголізм; наркомани; безпритульні; імігранти з регіонів з високою захворюваністю на ТБ; особи з імунодефіцитними станами (у т. ч. внаслідок імуносупресивного лікування); особи, які вживають інгібітори ФНП або інші біологічні ЛЗ з імуносупресивною  дією; курці або тютюнопаління в анамнезі(незначне підвищення ризику захворіти); особи з ІМТ ≤20 кг/м².

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

Загальносистемні симптоми (можуть з’являтися, незалежно від локалізації патологічних змін): підвищення температури тіла, втрата апетиту, зниження маси тіла, нічне потовиділення, погане самопочуття. Аналіз крові: зазвичай результат в нормі, іноді лейкопенія або лейкоцитоз, анемія, пришвидшена ШОЕ, інколи — гіпонатріємія і гіперкальціємія. 

Туберкульоз легень

1. Суб’єктивні симптоми: хронічний кашель (спочатку сухий, у подальшому — вологий з відхаркуванням слизистого або гнійного секрету), інколи — кровохаркання, при деяких формах (зокрема при казеозній пневмонії, міліарному ТБ легень або фіброзно-кавернозному ТБ) може розвинутись дихальна недостатність.

2. Об’єктивні симптоми: у хворих із занедбаними змінами прояви, характерні для інфільтрату або каверн у легенях. 

3. Допоміжні дослідження:

1) РГ грудної клітки — при первинному ТБ (захворювання безпосередньо після інфікування) спостерігається консолідація, найчастіше у середніх і нижніх ділянках легеневих полів, збільшення прикореневих та паратрахеальних лімфатичних вузлів. При вторинному ТБ консолідація (різного ступеня інтенсивності; на занедбаних стадіях — часто каверни, що мають вигляд просвітлень, обмежених тіньовою обвідкою), найчастіше, у верхівкових і задніх сегментах верхніх долей легень, а також у верхніх сегментах нижніх долей. Інколи інфільтративні зміни мають вигляд тіней округлої форми, що формуються внаслідок інкапсуляції казеозних мас (так звана, туберкульома або казеома), при імуносупресивних станах можуть спостерігатися нетипові зміни.

2) бактеріологічні дослідження;

3) туберкулінова проба — внутрішньошкірне введення туберкуліну, оцінка діаметру інфільтрату через 48–72 год; позитивна проба (папула ≥5 мм) свідчить про інфікування ТБ (не дозволяє віддиференціювати інфікування та захворювання), може також спостерігатись після вакцинації БЦЖ, інколи після контакту з нетуберкульозними мікобактеріями;

4) тести, що базуються на виділенні лімфоцитами інтерферону γ (IGRA) — більш специфічні, ніж туберкулінова проба, вакцинація БЦЖ не впливає на результат.

4. Окремі форми туберкульозу легень

1) міліарний ТБ — наслідок дисемінації збудника ТБ через кров. Клінічний перебіг важкий, з високою гарячкою і вираженою задишкою. При РГ грудної клітки — дрібновузликові зміни, подібні до зерен проса (перші 2–3 дні після дисемінації зміни при РГ можуть не виявлятися). Часто спостерігаються гепато- і спленомегалія, а також зміни в кістковому мозку, очному дні і ЦНС.

2) казеозне запалення легень — переважають симптоми токсемії з високою гарячкою гектичного характеру і вираженою задишкою, часто спостерігається кровохаркання. При мікроскопічному дослідженні мазка мокротиння — значна кількість паличок ТБ.

3) фібринозно-кавернозний ТБ — розвивається у випадку пізно діагностованого або погано лікованого ТБ. Зазвичай, хворі виділяють велику кількість мікобактерій, часто резистентних до протитуберкульозних ЛЗ. У кавернах може розвиватися бактерійна і грибкова інфекція.

Позалегеневий туберкульоз

1. ТБ плеври: зазвичай розвивається через кілька місяців після первинного інфікування. Спостерігається гарячка, сухий кашель, інколи — задишка і біль у грудній клітці плеврального характеру. Рідина у плевральній порожнині, зазвичай однобічна, з великою кількістю клітин (спочатку переважають нейтрофіли, потім лімфоцити) і високим вмістом білку та підвищеною активністю аденозин-дезамінази. У ≈30 % випадків позитивне дослідження рідини на наявність МТБ.

2. ТБ лімфатичних вузлів: спостерігається, найчастіше, у дітей та осіб молодого віку. Лімфовузли (в основному, передньошийні, задньошийні та надключичні, рідко — пахові і пахвинні ) на початку — збільшені, щільні, не болючі, шкіра над ними не змінена; з часом розм’якшуються, утворюються нориці. У ≈50 % випадків наявні також зміни у легенях.

3. ТБ сечостатевої системи: переважають локальні симптоми (часте сечовипускання або біль під час сечовипускання), часто приховані. У жінок ураження статевої системи може проявлятися болем у тазовій ділянці і розладами менструального циклу; захворювання може привести до безпліддя. У чоловіків може розвинутися туберкульозний простатит або епідидиміт.

4. ТБ кісток і суглобів: в країнах з низькою поширеністю ТБ, переважно в осіб похилого віку, зазвичай має тривалий латентний період. Основні симптоми: біль, набряк та обмеження рухів у суглобі. Переважно уражає грудний, поперековий та крижовий відділи хребта, також може спостерігатись ураження великих суглобів.

5. ТБ ЦНС: спостерігається, частіше, у дітей у формі туберкульозного менінгіту або туберкульоми. Запалення розвивається, в основному, на основі мозку і приводить до ушкодження черепно-мозкових нервів і порушень ліквородинаміки. Симптоми: сонливість, головний біль, нудота, блювання, ригідність потилиці, часто спостерігаються парези, пірамідальні та мозочкові симптоми; порушення свідомості та судоми.

6. ТБ травної системи: спостерігається рідко. ТБ шлунку і кишківника проявляється субфебрилітетом, схудненням, діареєю, блюванням, болем у животі. Інколи — симптоми апендициту або кишкової непрохідності.

7. Інші форми позалегеневого ТБ: перикарда, шкіри, великих судин або кісткового мозку — спостерігаються дуже рідко, однак пам’ятайте про те, що ТБ може уражати кожний орган.

ДІАГНОСТИКА

Завжди намагайтеся отримати бактеріологічне підтвердження →розд. 28.1.1.

У хворих з підозрою на ТБ легень проводиться ≥3-разове (≥1 раз рано натще)  дослідження харкотиння — мікроскопію мазка і культивування на щільному та рідкому середовищі (якщо хворий не відкашлює харкотиння → індукція харкотиння гіпертонічним розчином NaCl), а у пацієнтів із високою ймовірністю ТБ — бронхоскопія з метою забору змивів для бактеріологічного дослідження (призначте дослідження харкотиння, викашляного після бронхоскопії). Проведіть бактеріологічне дослідження на наявність ТБ (зокрема культивування) та гістологічне дослідження біоптату з кожної підозрюваної зміни. У хворих із високою клінічною підозрою на ТБ розпочинайте протитуберкульозну терапію, незважаючи на результат вищевказаних досліджень. Негативні результати посівів не виключать ТБ і на їх основі не слід припиняти лікування.

Діагностичні критерії ТБ без бактеріологічного підтвердження:

1) негативні результати усіх бактеріологічних досліджень (слід отримати відповідний матеріал для бактеріологічного дослідження, з використанням доступних методів, таких як індукція мокротиння, бронхоскопія, забір промивних вод шлунка);

2) результати променевої діагностики, що вказують на ТБ (виконайте КТВР — типові для міліарного туберкульозу характерні дифузні позачасточкові вузлики, та/або внутрішньочасточкові вузлики, що створюють картину «дерева в бруньках», дрібні каверни);

3) немає покращення після спроби лікування антибіотиком широкого спектру (уникайте фторхінолонів, оскільки ці препарати проявляють активність щодо M. tuberculosis, і можуть викликати тимчасове покращення у пацієнтів з туберкульозом).

Диференційну діагностику з ТБ потрібно проводити у кожному випадку змін на РГ грудної клітки, навіть, якщо вони не є типовими для ТБ. Запідозрити ТБ слід у хворих, у яких кашель з виділенням гнійного харкотиння утримується ≥3 тиж., у хворих на пневмонію, яка не піддається стандартному лікуванню, особливо, якщо при РГ виявляються каверни, або переважає рідина у плевральній порожнині. Виключити ТБ слід у випадках: лихоманки неясної етіології, лімфаденопатії, стерильної піурії, затяжного перебігу менінгіту з ураженням черепно-мозкових нервів, запальних захворювань кишківника (особливо, хвороби Крона), окремих випадках безпліддя у жінок і затяжного перебігу запальних процесів кістково-суглобового апарату.

При позалегеневому ТБ проведіть РГ легень і, якщо це можливо, посіви харкотиння. Позалегеневий матеріал зазвичай містить МБТ у незначній кількості і діагноз часто базується на гістопатологічній картині (коментар: туберкульозоподібні гранульоми можуть спостерігатись при багатьох захворюваннях і не в кожному випадку ТБ виявляють казеозні зміни). Допоміжне значення має тест Xpert MTB/RIF.

У ВІЛ-інфікованих зміни в легенях залежать від ступеня імунодефіциту — у ранній стадії захворювання зміни типові, але в пізній стадії ураження займають нижні і середні відділи легень, та мають дисемінований характер. Каверни утворюються рідко. Туберкулінова проба часто негативна, результат тесту IGRA «невизначений», а позитивні результати прямого дослідження мокротиння зустрічаються рідше (достовірність зростає зі збільшенням кількості проведених досліджень, а особливо, коли матеріалом є індуковане мокротиння чи виділення, зібрані під час бронхоскопії). У цих пацієнтів, окрім посівів мокротиння, необхідно ще виконати посів крові, а також біопсію лімфатичних вузлів та кісткового мозку.

ЛІКУВАННЯ

1. Загальні принципи лікування:

1) схеми лікування повинні включати в інтенсивній фазі ≥3-х ЛЗ, а в фазі продовження ≥2-х ЛЗ, до яких є ймовірно чутливими виявлені у хворого МБТ;

2) до схеми лікування, яка виявилася неефективною, ніколи не слід додавати по одному новому препарату;

3) лікування повинно проходити під наглядом, особливо у випадку значної ймовірності недотримання хворим рекомендацій та у випадках, значущих для громадського здоров'я (напр., резистентність до ЛЗ, рецидив захворювання);

4) на початку лікування про кожен випадок туберкульозу має бути повідомлено до санітарно-епідеміологічної станції (захворюваність на ТБ реєструється);

5) перед початком лікування визначте активність печінкових ферментів, рівень білірубіну, сечовини, креатиніну і сечової кислоти у сироватці крові, рівень тромбоцитів у крові, у випадку призначення етамбутолу (Е) скеруйте хворого на консультацію до окуліста, слід продумати обстеження на ВІЛ-інфекцію або інші причини імуносупресії, оцініть ймовірність резистентності до ЛЗ та готовність пацієнта до співпраці;

6) проводьте моніторинг небажаних ефектів та взаємодії ЛЗ.

В осіб, які перебувають у тяжкому стані з приводу хвороби, щодо якої є підозра на ТБ, та в осіб з високим ризиком прогресування ТБ (ВІЛ-інфековані, хворі під час терапії анти-ФНП) негайно призначте стандартну терапію 4-ма ЛЗ (не очікуючи на результати мікробіологічних досліджень).

2. Протитуберкульозні препарати:

1) базисні препарати (першого ряду): ізоніазід, ріфампіцин, піразінамід, етамбутол. стрептоміцин.

2) препарати другого ряду (резервні) — рифабутин, рифапентин, етіонамід (ETA), капреоміцин (CAP), циклосерин (CS), парааміносаліцилова кислота (PAS), канаміцин (KM), амікацин, левофлоксацин, моксифлоксацин, гатифлоксацин, лінезолід, клофазимін та ін.

 

 

  Моніторинг ефективності лікування: наприкінці інтенсивної фази проведіть мікробіологічне дослідження харкотиння. У разі позитивного результату мікроскопії мазка → повторіть дослідження наприкінці 3-го міс. курсу лікування (інтенсивної фази не продовжуйте). Якщо мікроскопія мазка надалі позитивна → культивування і тести на чутливість до ЛЗ. У фазі продовження слід виконати мікроскопію мазка на початку 5-го та наприкінці 6-го міс. лікування (можете не проводити у пацієнтів з початково негативним результатом дослідження харкотиння). Позитивний результат мікроскопії мазка на 5-й або 6-й міс. свідчить про неефективність лікування. У хворого, який відновлює терапію після перерви, проведіть бактеріоскопічне дослідження і посів харкотиння, молекулярне дослідження і дослідження чутливості до ЛЗ. МРТБ: впродовж усього лікування щомісяця повторюйте бактеріоскопічне дослідження і посів харкотиння; дослідження чутливості до ЛЗ повторіть у випадку позитивного результату посіву харкотиння через 4 міс. від початку лікування. Результати лікування позалегеневого ТБ найчастіше оцінюють на основі клінічного обстеження.

УСКЛАДНЕННЯ

Пневмоторакс, емпієма плеври, фіброз плеври, легенева кровотеча, амілоїдоз.

ПРОФІЛАКТИКА

1. Рання діагностика і лікування хворих на ТБ; перша фаза лікування пацієнтів, які виділяють паличку мікобактерію ТБ, проводиться в умовах стаціонару.

2. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій:

1) до моменту виключення діагнозу ТБ або до ерадикації мікобактерій пацієнти повинні залишатися в ізоляторах;

2) часте провітрювання або адекватна вентиляція палат (обмін повітря 6 × на год у старих приміщеннях і 20 × год у нових будинках, виведення повітря за межі будинку або відповідна фільтрація, підтримка негативного тиску в приміщенні) та опромінення УФ-лампами;

3) пацієнти, які виходять з відділення, персонал, а також відвідувачі мають носити маски (оптимально з фільтром HEPA);

4) не використовувати для прибирання пилесоси, не використовувати вентилятори; вологе прибирання приміщення та дезинфекція підлоги, а також поверхонь відповідними мікобактеріоцидними засобами.

3. Щеплення від туберкульозу (БЦЖ): підлягають усі новонароджені діти, що не мають до цього протипоказань — на 3–5-ту добу життя дитини (не раніше 48-ї години після народження); ревакцинації проти туберкульозу підлягають діти віком 7 років, не інфіковані мікобактеріями туберкульозу та з негативним результатом проби Манту. Протипоказання: алергія на складник вакцини, гарячка, генералізований дерматит, вроджені імунні порушення, вживання ЛЗ, які порушують імунітет, злоякісні новоутворення, ВІЛ-інфекція (вакцинація новонароджених, народжених ВІЛ-інфікованими жінками — після консультації), вживання протитуберкульозних ЛЗ.

4. Особи, які контактували з хворим на ТБ, особливо, з бактеріовиділенням, повинні бути обстежені на предмет туберкульозу (наявність клінічних симптомів, РГ грудної клітки, туберкулінодіагностика або IGRA).

Плеврити

 

    Плеврит - це запалення листків плеври з утворенням на їх поверхні фібринозного нашарування або скупченням у плевральній порожнині випоту - ексудату. Досить часто термін «плеврит» використовується для опису результатів будьякого процесу, що уражає плевру і призводить до плевритного болю чи свідчить про плевральне тертя. Це захворювання є вторинним відносно бактеріальної інфекції, але також спостерігається у супроводі вірусної інфекції типу Coxackie В, яка спочатку уражає міжреберні м’язи, відомої також як синдром Сильвестра. Плеврит є загальною ознакою легеневого інфаркту і може бути раннім проявом плевральної інвазії у випадку туберкульозу легенів або легеневої пухлини.

   В залежності від основного захворювання розрізняють при:  

- Легеневих захворюваннях: - туберкульоз легенів та плеври; - парапневмонічні плеврити; - ракові плеврити; - плеврити при абсцесі та гангрені легенів; - плеврити при бронхоектатичній хворобі.

- Позалегеневі захворювання: - перикардит; - паранефрит; - сифіліс; - системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак склеродермія, ревматоїдний артрит).

 Інфекційні (у хворих на пневмонію, туберкульоз, після операцій на легенях, травм тощо) Неінфекційні (як результат пухлини легенів або метастазування у плевру злоякісних пухлин з іншою локалізацією, наприклад лімфоми, лімфогранулематозу та ін.).  

Сприятливим фактором є: - переохолодження; - ослаблення організму після тривалої хвороби тощо. Окремо розрізняють ревматичні, травматичні та токсичні плеврити. Найчастше сухий плеврит є проявом туберкульозної інфекції (70-90 %), але може спостерігатися і при пневмонії, гнійних процесах, інфаркті легенів. Класифікація

 За характером процесу: - сухий (фіброзний); - ексудативний.· 

За характером ексудату: - серозний (трансудат); - серозно-фібринозний;· - гнійний; - гнильний; - геморагічний; - хільозний; - змішаний.

 За перебігом: - гострий; - підгострий; - хронічний.· 

За ускладненням: - ателектаз легені; - ГЛСН; - колапс; - шок; - набряк легень; -· абсцес печінки, мозку; - септикопіємія; - зрощення (спайки) листків плеври.

 Сухий плеврит: - запалення плеври з утворенням на плеврі фіброзного нальоту та мінімальною продукцією рідини. Складає 6,5% всіх захворювань органів дихання. Сухий плеврит розглядають, як початок ексудативного плевриту.

 Ексудативний плеврит - запалення плеври з утворенням в плевральній порожнині ексудату. Ексудат спочатку скупчується внизу, далі поступово наростаючи, піднімається вгору і виповняє більшу частину плевральної порожнини.

     Медсестринський процес при сухому та ексудативному плевриті:

І етап медсестринського процесу -     Медсестринське обстеження Збирання інформації ведеться суб’єктивними, об’єктивними та додатковими методами обстеження. Суб’єктивні методами обстеження: А. Скарги:  При сухому плевриті: - різкий біль в грудній клітці (біль виникає внаслідок· набухання листків плеври та їх тертя. Біль локалізований, гострий, колючий, посилюється при кашлі та глибокому диханні, при нахилянні тулубу в протилежний від ураження бік (симптом Шепельмана); - t 0 тіла - до 38,0οС; - кашель - частіше сухий, іноді з відділенням невеликої кількості слизового харкотиння; - загальні симптоми інтоксикації; - іноді гикавка.  При ексудативному плевриті: (початок захворювання поступовий або гострий):· - гарячка ( t0 тіла – 39,0-40,0ο С); - сухий надсадний кашель; - відчуття тяжкості в грудях; - коли ексудату небагато, то у пацієнта буде різкий колючий біль, як тільки, назбирається ексудат біль проходе (тому, що тертя листків плеври не відбувається); - головною скаргою є задишка; - загальні симптоми інтоксикації; Б. Анамнестичні данні: - проникаючі поранення грудної клітки; - інфекційні захворювання легень (пневмонія, туберкульоз, пухлини, бронхоектатична хвороба тощо); - системні 3 захворювання сполучної тканини; - пухлинні процеси; - інфаркт легені; - раптовий початок при сухому плевриті; - при ексудативному плевриті болі в грудній клітці поступово стихають в міру накопичення ексудату; - дані рентгенологічного обстеження. В. Об’єктивні методи обстеження:  При сухому плевриті: - t· 0 тіла - до 38,0οС; - пацієнт лежить на ураженій стороні; - відставання ураженої половини грудної клітки в акті дихання (пацієнт щадить уражену сторону); - при пальпації та перкусії змін немає; - при аускультації - шум тертя плеври(шум цей нагадує шум від тертя двох листків шкіри або хруст снігу під ногами); - на рентгенограмі - без змін.  При ексудативному плевриті: - t· 0 тіла - до 39,0-40,0οС; пацієнт лежить на ураженій стороні; - шкіра- бліда; - при значних випотах - помітне вирячування хворої сторони; - на стороні випоту - грудна клітка відстає при диханні; - при пальпації - різке послаблення або відсутність голосового тремтіння; при перкусії - ділянка тупості над ексудатом; при аускультації - дихання над ділянкою тупості відсутнє, над межею випоту - крепітація і шум плеври; - при значному скупленні ексудату - виявляється зміщення органів середостіння в протилежний від випоту бік; - в аналізі крові - лейкоцитоз, прискорення ШОЄ до 40-60 мм за год.; - рентгенологічно - виявляється затемнення над ексудатом (метод інформативний тільки, якщо кількість ексудату перевищує 500 мл). При меншій кількості ексудат можна виявити при УЗД.

ІІ етап сестринського процесу - Медсестринська діагностика Наявні проблеми: - різкий біль в грудній клітці, який посилюється під час кашлю, дихання; - кашель; - гарячка; - озноб; - задишка; - загальна слабкість тощо. Потенційні проблеми: - страх перед плевральною пункцією; - можливе виникнення плевральних спайок, емпієми плеври тощо. Складемо медсестринський діагноз: - різкий біль в грудній клітці, який посилюється під час кашлю, дихання; - кашель; - гарячка; - озноб; - задишка; - загальна слабкість; - страх перед пункцією; - можливе виникнення плевральних спайок тощо, що підтверджується скаргами пацієнта та об'єктивними даними.

 ІІІ етап медсестринського процесу - Планування медсестринських втручань 1. Підготовка пацієнтів та взяття біологічного матеріалу для лабораторних досліджень. 2. Підготовка пацієнтів до інструментальних методів обстеження. 3. Спостереження за пацієнтом та вирішення його дійсних проблем. 4. Виконання лікарських призначень. 5. Вирішення супутніх проблем та потреб пацієнта. 6. Навчання пацієнта та оточуючих само- і взаємодогляду.

 ІV етап медсестринського процесу - Реалізація плану медсестринських втручань 1. Підготовка пацієнта і взяття крові на ЗАК, БАК. 4 2. Підготовка пацієнта та інструментарію і участь у проведенні плевральної пункції (діагностичної). Направлення плевральної рідини на бактеріологічне, біохімічне, імунологічне дослідження. 3. Підготовка пацієнта до рентгенографії, УЗД органів грудної клітки, пункційної біопсії плеври, плевроскопії, комп'ютерної томографії. 4. Контроль за санітарним станом палати. Проводять провітрювання палати. Створення комфортних умов для пацієнта. Режим ліжковий. 5. Контроль і допомога в дотриманні ним правил особистої гігієни. 6. Контроль за самопочуттям та об’єктивним станом пацієнта: вимірювання температури тіла, АТ, підрахунок Р, ЧДР. 7. Допомога пацієнтові в харчуванні. Дієта № 15 з обмеженням пиття. 8. Змащування шкіри 5% спиртовим розчином йоду, зігрівальні компреси, гірчичники, новокаїнові блокади при сухому плевриті. 9. Бинтування нижніх відділів грудної клітки для зменшення болю від тертя листків плеври при сухому плевриті. 10. Контроль за положенням пацієнта (на хворому боці). 11. Переодягнення пацієнта, допомога при пересуванні. 12.Здійснюють догляд за шкірою. Проводять профілактику пролежнів. 13.Виконання лікарських призначень. 14.Лікування основного захворювання: 14.1. Медикаментозне у випадку сухого і ексудативного плевритів: - НПЗП (натрія диклофенак, бутадіон, ібупрофен, індометацин, мелоксикам, целекоксиб); - протикашльові (лібексин, діонін, етилморфіна гідрохлорид, кодеїн); - фізіопроцедури (, солюкс, індуктотермія, електрофорез). - усунення болю (анальгін, триган); - жарознижувальні (аспірин); - дезинтоксикаційна терапія; - загальноукріплююча терапія; 14.2. У випадку ексудативного плевриту: - ГКС (за показанням); - сечогінні (фуросемід, урегіт, манітол). 17. Санаторно-курортне лікування. 18. Оперативне: - дренування плевральної порожнини; - плевроектомія з резекцією легені. 19. Вирішення супутніх проблем і потреб пацієнта. 5 20. Навчання пацієнта вправ дихальної гімнастики з метою запобігання утворення спайок між листками плеври.

 Значення плевральної пункції в діагностиці та лікуванні. Вагомим діагностичним методом є плевральна пункція, що дозволяє зробити висновки про наявність і характер випоту. Осад пунктату досліджують цитологічно. Збільшення числа нейтрофілів в ексудаті свідчить про чого нагноєння (емпієма плеври). Перевага еозинофілів у випоті вказує на алергічний плеврит. Під час плевритів пухлинного походження виявляють атипові клітини і велику кількість еритроцитів. Мікробіологічні дослідження і посів ексудату, в тому числі і на спеціальні середовища, а також біологічні проби дозволяють підтвердити й ідентифікувати збудників. У пунктаті досліджують кількість білка. Аналіз плевральної рідини складається з макроскопічного, фізикохімічного, мікроскопічного, а іноді - мікробіологічного і біологічного досліджень. Плевральна рідина у здорової людини має колір соломи, в патології може мати характер серозний, фібринозний, гнійний, гнильний, геморагічний, хільозний та змшаний (наприклад, серознофібринозний). Вміст протеїну буває показником стосовно того, що являє собою випіт - ексудат (понад 30 г/л) або транссудат (менше 30 г/л). Крім того, при ексудативному плевриті характерна позитивна проба Рівальта (випадає в осад серозомуцин при контакті ексудату з краплиною оцтової кислоти). Важливе значення має інформація про переважний тип клітин (нейтрофіли, еозинофіли, лімфоцити, еритроцити); плевральна рідина завжди повинна перевірятися на наявність злоякісних клітин.

 V етап медсестринського процесу - Оцінка результатів медсестринських втручань та їх корекція - покращення загального стану та самопочуття пацієнта; - виявлення можливих ускладнень з відповідною корекцією медсестринських втручань.

 

 

 

    Прогноз Прогноз переважно сприятливий. Якщо той чи інший плеврит зумовлений злоякісним захворюванням чи системним ураженням сполучної тканини (червоний вовчак), то прогноз несприятливий. При інших етіологічних чинниках прогноз може бути сприятливий повністю або частково. Профілактика плевритів: - рання діагностика та лікування основного захворювання, що привело до розвитку плевриту; - здоровий спосіб життя; - загартування; виключати професійні шкідливості; - санітарно-освітня робота тощо. Диспансеризація. Після перенесеного плевриту хворі протягом 2-3 років знаходяться на диспансерному обліку. Хворі, які перехворіли на сухий плеврит нез'ясованої етіології, повинні бути під контролем фтизіатра.